В.Стус. Там, де надріччя, біле од пісків

Где берег белый-белый от песков
залив Днепра очерчивал в тумане,
где лишь ивняк густой, и ночь, и ты,
и – ни души, над удочкой застывши,
сновал я думу долгую. Рассвет
чуть трепетал над кручею. Кричала
пичуга малая и слабая во тьме,
и земснаряд внезапно заливался
высоким криком двух своих сирен.
Там я постиг себя и мир и время,
и жутко стало. Встрепенувшись, разом
представил я совсем другое вдруг:
что это вот не я живу, а кто-то
рожденный до меня, в меня вошёл,
сразил мой дух и душу спеленал,
и что я сам, к нему привыкнув с детства,
себя не знал, ведь никогда и не был
самим собой. Как в близнецах сиамских
мы с ним соединились и живем.



Оригинал


Там, де надріччя, біле од пісків
змаячене дніпровою сагою,
де тільки верболіз, і ніч, і ти,
а більше ні душі — тримавши вудку,
снував я довгу думу. Передсвіт
ледь мерехтів над кручею. Кричало
якесь маленьке немічне пташа,
і земснаряд зненацька заливався
високим зойком двох своїх сирен.
Там я збагнув себе і світ і час
і моторошно стало. По раптовій
одміні мого погляду здалось,
що це не я живу, а хтось, до мене
іще народжений, був уступився
і дух забив і душу геть обліг,
що, призвичаєний до нього змалку,
я й не пізнав себе, бо ж і не був
самим собою. Мов брати сіамські,
ми уводносталь з ним і живемо.


-------------------------------------------------------------------------------

28 авг.2011 г.
Существует авторскаий вариант из цикла "Час творчості. Dichtenszeit".

Там, де надріччя, біле од пісків,                     Где берег белый-белый от песков
змаячене дніпровою сагою,                            залив Днепра очерчивал в тумане,
де тільки верболіз, і ніч, і ти,                        где лишь ивняк густой, и ночь, и ты,
а більше ні душі. Тримавши вудку,                ни души, над удочкой застывши,
снував я довгу думу. Передсвіт                    сновал я думу долгую. Рассвет
ледь мерехтів над пагорбом. Кричало         чуть трепетал над кручею. Кричала
якесь маленьке немічне пташа                     пичуга малая и слабая во тьме,
і земснаряд прохоплювався раптом             и земснаряд внезапно прорывался          
високим зойком двох своїх сирен,                 высоким криком двух своих сирен.
там я збагнув себе, і світ, і час,                   Там я постиг себя и мир и время,
і моторошно стало. По раптовій                и жутко стало. Встрепенувшись, разом
одміні мого погляду здалось,                          представил я совсем другое вдруг:
що це не я живу, а хтось, до мене               что это вот не я живу, а кто-то
іще народжений, був уступився                   рожденный до меня, в меня вошёл,
і дух забив, і душу геть обліг,                       сразил мой дух и душу спеленал,
що, призвичаєний до нього змалку,               и что я сам, к нему привыкнув с детства,
я й не пізнав себе, бо ж і не був                    себя не знал, ведь никогда и не был
самим собою. Мов брати сіамські,              самим собой. Как в близнецах сиамских
ми живемо із ним — оба мерці.                    мы с ним живем, но оба – мертвецы.

          




Александр Купрейченко, поэтический перевод, 2008

Сертификат Поэзия.ру: серия 1181 № 61847 от 19.05.2008

0 | 2 | 4458 | 19.04.2024. 03:14:49

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []


Превосходно! Я не представляла, как можно все его языковые фокусы передать.. А Вы - опять состоянием, духом. Браво!
С уважением, ВШ.

Александр, полностью с Вами согласна, что свободный стих намного сложнее переводить, но Вам это замечательно удалось.
При этом, мне кажется, что гармоничнее бы звучало в конце примерно так:
...а сам я, с ранних пор к нему привыкнув,
себя не знал и не был никогда
самим собою.
Это - из-за ударений.