В.Стус. Я знав майже напевно

Я знал почти наверняка,
что он обокрал моих друзей,
сделал несчастной мою мать,
а жену довёл до чахотки;
и, полный решимости,
я двинулся к нему за расплатой.
– Где ты, мой мучитель? –
крикнул я на весь безлюдный зал,
в котором палач проживает.
В ответ четыре рыка,
отражённые от стен,
ударились о потолок
и мертвые упали у моих ног.
– Где ты, мой мучитель? –
взывал я второй раз и третий,
четыре рыка воскресали из мёртвых,
взвивались ввысь и грохались об землю.
– Неужели он сдох? – решил я радостно.
Но, возвращаясь домой,
увидел, что у моих дверей
остановилось две ноги, две руки и туловище
(головы не было).
– Ты что тут делаешь? – я застукал его неожиданно,
и с испугу две руки, две ноги и туловище
сбежались в тело без головы.
Схватив тело без головы,
я крикнул в порожнюю трубку шеи:
скажи мне, где мой палач?
– Не бей меня, попросила трубка,
иди к тому дому, где был.
В первой комнате будут сидеть люди без головы,
во второй – ещё и без ног,
в третьей – ещё и без рук,
в четвёртой увидишь одни туловища;
а в пятой – ничего не увидишь.
Там твой мучитель.
Ты ничего не высмотришь,
но повторяй и повторяй без конца
всё, что хочешь ему сказать.
Только не верь глазам своим:
он там, где его нет.

(Из сборника ВЕСЕЛИЙ ЦВИНТАР)

-174-




Оригинал

Я знав майже напевно,
що він обікрав моїх друзів,
зробив нещасною мою матір,
а дружину призвів до сухот;
і сповнений рішучості
я подався до нього на розплату.
— Де ти, мій кате? —
гукнув я на весь знелюднілий зал,
в якому кат проживає.
На відповідь чотири реви,
одбиті од стін,
вдарилися об стелю
і мертві впали до моїх ніг.
— Де ти, мій кате? —
гукав я удруге і втретє,
чотири реви воскресали із мертвих,
підводились догори і падали об землю.
— Невже він здох? — вирішив я зраділо.
Але повертаючись додому,
побачив, що біля моїх дверей
зупинилося дві ноги, дві руки й тулуб
(голови не було).
— Ти що тут робиш? — я застукав його зненацька,
і з переляку дві руки, дві ноги й тулуб
збіглися в тіло без голови.
Вхопивши тіло без голови,
я гукнув у порожню рурку шиї:
скажи мені, де мій кат?
— Не бий мене,— попросила рурка,
йди до того будинка, де був.
У першій кімнаті сидітимуть люди без голови,
в другій — ще й без ніг,
у третій — ще й без рук,
у четвертій побачиш самі тулуби;
а в п'ятій нічого не побачиш.
Там є твій кат.
Ти нічого не вгледиш,
але повторюй і повторюй до безкінця
все, що хочеш йому сказати.
Тільки не вір очам своїм:
він там, де його немає.

Александр Купрейченко, поэтический перевод, 2010

Сертификат Поэзия.ру: серия 1181 № 79740 от 05.05.2010

0 | 1 | 2948 | 18.12.2024. 17:15:12

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []