Дві рожеві хмаринки –
капці боженьки мого? –
скинуті в небо,
пливуть собі потихесеньку...

Як же так?
Адже...
Немає його, немає!
А тапки – ось вони –
пливуть собі потихесеньку.

...Хто дав мені цю здатність –
олюднювати все, що навколо.
І навіть Тебе?
Адже немає тебе, немає..

Так чому ж,
майже щоночі,
зачинившись від усіх,
чиїсь світлі думки..
Я?!
вихльостую на папір..
І вони застигають на ньому
назавжди.

А дві рожеві хмаринки
пливуть собі,
на захід...

...Тихесенько.



.........................

Русский вариант

.........................

Тапочки боженьки моего

Две розовые тучки –
тапочки боженьки,
вольного моего,
сброшенные в небо…
Плывут себе рядышком…

Как же так?
Ведь нет его, нет!
…А тапочки – вот они –
плывут себе потихоньку…

Кто дал мне эту способность –
очеловечивать все, что вокруг.
И даже Тебя?
Ведь нет тебя, нет…

Так почему,
почти каждую ночь,
затворившись от всех
и от вся,
чьи-то светлые мысли…
Я?!
выхлестываю на бумагу…
И они застывают на ней
навсегда.

А две розовые тучки
на закате…
плывут себе …
потихоньку.