Всех радуг краски отгорели,
остался долгий серый шлях.
Остыли те огни, что грели
забытого меня в ночах.
И пустота заледенела,
заледенела немота,
душа ж вся дубом задубела,
и плоть – как снятая с креста.
Но, оглашенный, я взываю,
и, вслушиваясь, – слышу глас:
– Я испытую. Выверяю.
– Мой Господи, забуди нас!



Оригинал

Всі райдуги відмайоріли,
лишився довгий сірий шлях.
Відгасли всі вогні, що гріли
мене по самітних ночах.
І порожнеча скрижаніла,
і скрижаніла німота,
і вся душа, на дуб здубіла,
і плоть, мов знята із хреста.
Ще, оглашенний, накликаю.
Ще, начуванний, чую глас:
– Це спит. Я спитом вивіряю.
– Мій Божечку, забуди нас!