На молодые всходы пали росы,
в дубраве отозвался соловей,
подобием души сверкают плесы
безмерно вырастая из ночей.
Над головой звезда еще трепещет,
как птица, что запуталась в силках.
День занимается и ярко блещет
на черных перепутьях и ветрах.
Паду в траву – в благословенном лоне
земли своей покой и мир найду,
отдав себя Господней обороне,
ведь за собою чую смерть-орду.


Оригинал

Упали роси на зелені вруна,
з діброви обізвався соловей,
подобою душі ряхтять лагуни,
безмежно виростаючи з ночей.
Над головою зірка ще тріпоче,
мов пійманий у сільце дикий птах.
Зайнявся день і яро палахкоче
на чорних роздоріжжях і вітрах.
Паду в траву — в благословеннім лоні
землі своєї спокій віднайду,
усеблагій віддавшись обороні,
бо за собою чую смерть-орду.