Лина Костенко. ...Чернобыль. Зона. Двадцать первый век. 

*  *  *  

В низине у Припяти спит сатана,  
прикинувшись вербой, сухой и невзрачной. 
А рядом река, холодна и мутна, –  
река, что была голубой и прозрачной.  

Там чёрной свечой ему – атомный блок. 
А в сёлах ему на поживу – разруха. 
Корнями когтистыми впился в песок, 
свистит ему ветер в дуплистое ухо.  

Он матом изгадил там стены домов. 
Иконы украл. Потерял респиратор.
Теперь же он дремлет, устав от трудов. 
И здесь его царство. Он здесь император.  

Тот чёрный реактор – и ад, и престол. 
Он спит на песке, затянувшемся тиной. 
И снится ему воронья ореол
над всей Украиной, над всей Украиной...                     

*  *  * 

На березі Прип’яті спить сатана, 
прикинувся, клятий, сухою вербою.
На березі Прип’яті – березі – на...
ріки, що колись була голубою. 

Стоїть йому атомна чорна свіча. 
Лежать йому села в біді і розрусі.
Уп’явся в пісок пазурами корча, 
свистить йому вітер в дупластому вусі.

Він скрізь по хатах понаписував мат. 
Ікони покрав. Загубив респіратор.
Тепер захотілось йому подрімать. 
Оце його царство. Він тут імператор.

Той чорний реактор – і пекло, і трон.
Він спить  на піску, підібгавши коліна. 
І сниться йому в ореолі ворон
вже вся Україна, вже вся Україна...



*  *  *   

Снега в снегах. Река во льдах теснится, 
замёрзли вербы – руки им свело.  
По лесу хищно рыщет мать-волчица,  
зелёным глазом светит на село. 

А то село – как призрак. Сгнили срубы. 
И смерть прошла лесами напролом.  
Луна из туч кривит зловеще губы. 
И воет в ночь волчица за селом.


*  *  *  

Сніги в снігах. Ріку скувала крига,
і вербам руки з холоду звело.
Біжить вовчиця – мати – роздобига,
зеленим оком світить на село.

А те село давно уже як привид.
І смерть пройшла лісами напролом.
І хмари йдуть. І місяць губи кривить.
І виє в ніч вовчиця за селом.



*  *  * 

Здесь дождь – как душ, что небо расплескало. 
В берёзах бродит сок. В садах у рек – 
рулады соловьиные. Ла Скала! 
Чернобыль. Зона. Двадцать первый век. 

Поверх оград – сирень. Сирени море!
Так Припять разливается весной. 
В ней щука – словно лодка на просторе,  
к ней гуси по весне летят – домой.  

Но проросли кленочки сквозь пороги. 
Исчезли люди. Рыжий лес поник. 
Здесь разрослись поганки вдоль дороги, 
и ходит Смерть – единственный грибник.   


*  *  *  

Цей дощ – як душ. Цей день такий ласкавий. 
Сади цвітуть. В березах бродить сік. 
Це солов"їна опера, Ла Скала! 
Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік. 

Тут по дворах стоїть бузкова повінь. 
Тут ті бузки проламують тини. 
Тут щука йде, немов підводний човен,
І прилітають гуси щовесни. 

Але кленочки проросли крізь ґанки.  
Жив-був народ над Прип"яттю – і зник.
В Рудому лісі виросли поганки, 
і ходить Смерть, єдиний тут грибник.


 
*  *  *  

Кащей Бессмертный зону сторожит. 
Катигорошек зайца ловит в жите.  
И Колобок растерян и сердит: 
– А дед и баба где теперь, скажите?! 

Так для кого цветок там пьёт пчела? 
Куда ведут те знаки на дорогах? 
Как долго в сёлах сказка не жила! 
Вернулась – пусто. Мох лишь на порогах. 
             
* * *

Кощій Безсмертний зону стереже.
Котигорошко зайця переймає.
А Колобок питається: - Невже
тих діда й баби у селі немає?!

Для кого ж квітку в полі п'є бджола?
Куди ведуть ці знаки придорожні?
Як довго в селах казка не жила!
Тепер вернулась, а вони – порожні.



*  *  * 

Нам, атомным заложникам прогресса,
         уже не знать ни леса, 
                                             ни небес. 
                Так и живём – 
                                      от стресса и до стресса. 
                                А смерть нам пишет азбуку – 
                                                                                 А Э С.



*  *  *  

Ми – атомні заложники прогресу,  
         вже в нас нема ні лісу, 
                                               ні небес. 
                Так і живем – 
                                    од стресу і до стресу. 
                               Абетку смерті маємо – 
                                                                    А Е С. 


(с украинского)

Валентина Варнавская, поэтический перевод, 2014

Сертификат Поэзия.ру: серия 1500 № 106881 от 15.08.2014

1 | 2 | 2736 | 18.11.2024. 00:52:20

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []