От одиночества и ожиданья
бездонного – я скоро засвечусь.
Жду день за днём, и, верно, не дождусь
благословенного всепониманья –
рожденья, смерти, счастья и беды,
разлуки, встречи, тьмы и озаренья.
Так вышепчи же страстно, как моленье,
пройдённого забытые следы,
чтоб давнее избылось тихим сном
и отсветами вечного желанья.
Безбрежные торосы ожиданья
как скирды громоздятся за окном.
-274-




Оригинал

Від самоти і довгого чекання
я вже, здається, скоро посвічусь.
Жду день при дні, та, мабуть, не діждусь
благословенного всепереймання
життя і смерти, щастя і біди,
розлуки й зустрічі, пітьми і світла.
Тож вишепочи спрагло, як молитву,
перейдені і втрачені сліди,
щоб видалося давнє тихим сном
і мерехтінням вічного жадання.
Тороси безберегого чекання
громадяться, як скирти, за вікном.