Не бьёт вода ключом в кринице,
пожухла мурава кругом,
шум крыльев – промелькнули птицы,
торопко скрывшись за углом.
Их сине-синее стремленье
страх вызывало у ветров.
И свет рассыпался на тени
эпилептичных вечеров.
Когда заилилась криница
и обессилила вода,
и в синеве пропали птицы,
заплакала земля тогда.
И так душа твоя болела,
ещё не вытоптав свой шлях,
и так предсмертно билось тело –
твоё ж – и на твоих очах.
-273-



Оригинал

Вода урвалася з криниці,
кругами вичорнів моріг,
крильми прошелестіли птиці,
раптово гулькнувши за ріг.
Їх синє-синє лопотіння
лякало молоді вітри.
І світ розпався весь — по тінях
епілептичних вечорів,
коли урвалася з криниці
хлипка, сколочена вода.
Як сині пролетіли птиці —
земля заплакала руда.
І так душа тобі зболіла,
неісходима по тернах,
і передсмертне билось тіло —
твоє ж і в тебе на очах.