И вмиг он обрывается – твой шлях,
таинственные взлёты и паденья.
Смерть эта наречётся воскресеньем,
как только жизнь рассыплется во прах.
Лишённый крыл ты чуешь мощный взмах
крыла – и бездны синее кипенье!
Высокий взлёт! Высокое паденье!
Восторг ли это, или может – страх?
Нет, он не обрывается. А зря.
Лишь ты руками ухватись двумя
за парки нить. И горизонт, темнея,
перед тобой отслонит жизни край.
Возвысь меня Отец, иль покарай,
да только знай, что добрый сын тебе я.

-268-




Оригинал

І враз він уривається – твій шлях,
де таємничі злети і падіння.
Ця дивна смерть зоветься воскресінням,
лиш хай життя обернеться на прах.
Знекрилений, ти чуєш дужий змах
крила – і закипіла прірва синя!
Який високий злет! Яке падіння!
Не доберу, що захват, а що жах.
Ні, він не уривається. Дарма.
Лише тримайсь руками обома
за нитку парок. І почезлий обрій
тобі життя відслонить позакрай.
Вознось мене, мій Боже, чи карай,
та тільки знай, що син я в тебе – добрий.