Всё Киев тянется за мною в снах:
цвет спелых, налитых черешен первых,
и зелень хвои. Выдержали б нервы:
ведь впереди – твой крах, твой крах, твой крах.
Лежит дорога – в вековых снегах,
в даль горбится отчаянно и горько.
О, мой родимый край, остался только
приданым ты для смерти – в головах.
Седая мать мой навевает страх.
Рука её костлявая, как ветка
вся в намерзи. Звучит веснянка где-то,
светлеет путь. И гул стоит в степях.

-33-



Оригинал

За мною Київ тягнеться у снах:
зелена глиця і темнава червінь
достиглих черешень. Не зрадьте нерви:
попереду – твій крах, твій крах, твій крах.
Лежить дорога – в вікових снігах,
і простори – горбаті і безкраї
подвигнуть розпач. О, мій рідний краю,
ти наче смертній посаг – в головах.
І сива мати мій куйовдить страх.
Рука її, кістлява, наче гілка
у намерзі. Лунає десь гагілка
і в сонці стежка. Й тупіт в степах.