Материализация души:
прошедшего уже не проклинаешь,
к себе в убогой жизни привыкаешь,
душ запропавших больше не скликаешь,
сказав из них последней: не греши.
Исполненный утратами, стремишь
свой путь потерь на новую дорогу,
и переадресовываешь Богу
и радости свои и боли. Лишь
избавиться бы от тоски недуга –
ты в немощь кротко перейти готов
и смерть принять в сиянии миров,
уже построившихся друг за другом.

-232-




Оригинал

Матеріалізація душі:
майбутнього уже не проклинаєш,
до себе, як до злиднів, навикаєш,
загиблі душі більше не скликаєш
наказуєш останній: не гріши.
А згодом, повен тратами, гнітиш
новою щедрістю — себе самого
і переадресовуєш до Бога
свої радіння і боління. Лиш
позбутися б останніх статків туги,
аби в покірну неміч перейти
і дружно вмерти в сяєві світів,
що вже шикуються, один за другим.