Бледнели листья лебеды,
Прорезывался мелко вереск,
А нам с тобою – в полбеды,
Коль жизнь – наперекрёст и через.
Коль жизнь – как будто клич вождя,
Коль жизнь – нам плоти зов приносит,
И древних похотей пожар
Нам не по силам задержать
На час, на день ли, или вовсе
От круглых мезозойских звёзд
До колких – в нынешнем хаосе.

-230-


Оригинал

Лапата блідла лобода,
Прорізувався дрібно верес,
А нам з тобою не біда,
Коли життя — навхрест і через.
Коли життя — як зов вождя,
Коли життя — як поклик плоті
Від мезозойських ер жадань,
Коли несила заваджать
На час, на завсіди, на потім
Від круглих мезозойських зір
І до колючих зір сьогодні.