В.Стус. Ця світлота – до різі ув очах

Ударил свет – до жжения в глазах,
и вмиг на чёрном проявил экране
укоры все, что ты не ведал ране, –
теперь постиг, и в свой их принял страх.
О как нам, исковерканным судьбой,
опомниться от страшной той руины?
И в чём же мы пред Господом повинны,
бездумно, напролом бросаясь в бой.
В строй! Ворона не слышен вещий крик,
четыре ветра в поле отшумели…
И даже доля в детской колыбели
нам не расскажет, где наш род поник.

-224-



Оригинал

Ця світлота — до різі ув очах
враз протяла на чорному екрані
всі докори твої, всі невблаганні.
Ти все збагнув — як є: на власний жах.
І як нам, підруйнованим життям,
оговтатись на цій страшній руїні?
І чим ми тільки перед Богом винні?
Напропадиме — рвімося з нестям.
Гуртуймося. Даремне віщунів
шукати, мов чотири вітри в полі.
Бо навіть доля в сповиточку-льолі
нам не розкаже, де наш люд зблудив.

Александр Купрейченко, поэтический перевод, 2011

Сертификат Поэзия.ру: серия 1181 № 87469 от 08.06.2011

0 | 1 | 2006 | 18.12.2024. 16:53:02

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []