В.Стус. І обпоїла нас цілюща смерть

Целя́щая нас опоила смерть,
и за руку свела, чтоб нам за краем
живого бытия существовать,
не зная, что простор невыносимый,
переступивши нас, переступил
себя – за наидальние границы;
сам потерявшись, потерял и нас.
Оставшись в пустоте существованья,
и уступая вечности навалам,
обрушившимся на больную душу,
мы начинаем опасаться света,
как будто сглаза насланного. Думы
греховные грызут нас изнутри.
И так под панцирь вымершего света
и умертвившейся души – душа
пустая прячется: живи под спудом,
когда неверий вековые льды
откалываются в вершинах. Тайно.
Целя́щая нас опоила смерть.
Как древние костры былых веков,
Мы дотлеваем. Дальше – неизвестность.
Дорогой самой дорогою к ней
ступай, зачем и для чего не зная –
забытая так доля обрекла,
назначила тебе. И запропала.
Целя́щая нас опоила смерть,

-216-



Оригинал

І обпоїла нас цілюща смерть,
і провела за руку, щоб за краєм
живого існування ми жили,
не відаючи, що нестерпний простір,
переступивши нас, переступив
самого себе — за найдальші межі,
і, втративши себе, утратив нас.
І, живучи в пустелі існування,
не витримавши вічності огрому,
що наломився на охлялу душу,
ми стали рятуватися од світу,
мов од наслання. І гріховні думи
гризуть нас ізсередини. І так
під панцирями вимерлого світу
і вимертвілої душі душа
сховалась, плюскла: поживи під сподом,
коли тороси вікових невір
наломлюються із узвиш. Таємно.
Бо обпоїла нас цілюща смерть.
Як древні вогнища спередвіків,
ми дотліваємо. У невідоме
дорога найдорожча. І по ній
ступай, не знаючи, нащо і прощо,
бо так забута доля прирекла
і призначила і кудись пропала.
І обпоїла нас цілюща смерть.

Александр Купрейченко, поэтический перевод, 2011

Сертификат Поэзия.ру: серия 1181 № 85776 от 28.02.2011

0 | 3 | 2482 | 18.12.2024. 17:03:28

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []