В.Стус. Дорога самовтечі

Дорога бегства от себя – напрасны
мои желанья – мчится, как вода
Не по её течению я правлю –
наперекор ей, будто в горловину
пролитых криков. Словно возвращаюсь
в далёкое рождение (моя
жизнь миновавшая – пространство смерти.)
Поток навстречу мне – в упряжке мчится
гора беды, без света, мыслей, снов.
Я – как закупоренный. И как будто
склоняюсь перед древней силой рабства,
сам убивая свой бунтарский дух.
И умаляюсь, становясь тоскою,
как смерть прямой и чёрной, словно смерть.
Я – капля боли, рассмотреть пытаюсь
растаявшие тени самосна,
ну хоть бы каплю… Только всё напрасно:
ведь саморазделенье – твой удел.

-213-



Оригинал

Дорога самовтечі, непідвладна
моїм бажанням, рине, як вода.
І я спливаю не за течією,
але всупір — неначе в горловину
пролитих криків. Ніби повертаюсь
до давнього народження (моє
перейдене життя — то простір смерті).
Протипотік — запраг гори, як горя —
без світу, спогадів і навіть снів.
Я ніби закоркований. Неначе
лиш улягаю силі рабування
і самознищую буремний дух.
Малію, обертаючись на тугу,
пряму, як смерть, і чорну, ніби смерть.
Пролита цятка болю, я шукаю
утраченої грудки самосну,
іще не розпочатої. І марно:
бо ж самопроминання — твій приділ.

Александр Купрейченко, поэтический перевод, 2011

Сертификат Поэзия.ру: серия 1181 № 85738 от 27.02.2011

0 | 2 | 2200 | 18.12.2024. 17:22:46

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []