Струя реки на берег чёлн толкает,
и сидя в том изношенном челне,
смотри – пылает осень на огне,
дубрава тризну по себе справляет.
И заглядись в струящийся поток,
утратив берег свой, отдавшись свету.
Дымит стерня – угаснувшее лето
сентябрь ведёт на сумеречный ток.
В надежде одиночество найти
здесь с удочкой укрылся. Подвечерье
запалит уток выпавшие перья,
чтоб в жизни ты не потерял пути.

-202-



Оригинал

Припнуто човен, а вода струмує,
і сидячи в старезному човні,
дивись, як має осінь на вогні,
і як діброва свій покон святкує.
І розгубись у вирі струмувань,
згубивши берег свій, віддавшись світу.
Горить стерня, де половіло жито,
о вересню, теребище смеркань!
Отак посиджу в довгій самоті,
над вудкою схилившись. Надвечір’я
запалить крижнів вигублені пір’я,
щоб ти не заблудився в цім житті.