Сентябрь последние утратил лепестки,
Листвой опавшею в степи кружится.
Вот-вот пройдёт по берегу реки,
Вниз опустивши длинные ресницы,
Невеста-осень. Верная, как смерть,
И, словно тень – печальна, величава
Вздыхает грустно в холоде дубрава,
Неузнанная бродит круговерть.
Моя советчица на жизненном распутье –
Лишь тучка – память давнишней грозы,
Берёзки – в туфли жёлтые обуты,
Воскресший цвет небесной бирюзы…
Застывший пруд. Как царство долгих те́ней –
Слепых туманов чёрные кусты.
И на воде гусиный крик. Осенний
Истлел костёр, а с ним сгорел и ты.

-178-




Оригинал

Вже вересень згубив останні пелюстки,
Останнє листя по степах розвіяв,
Ледь-ледь пройдеться берегом ріки,
Додолу опустивши довгі вії,
Кохана осінь. Вірна, ніби смерть,
Печальна, ніби тінь повечорова, —
І в холоді зітха сумна діброва,
І невпізнанна бродить круговерть.
Моя пораднице на життьовім розпутті,
Остання хмарка з літньої грози,
Берізки, в жовті чобітки узуті,
Згубили чар своєї бірюзи.
Ставок затих, і бродять довгі тіні —
Густі тумани чорних чагарів.
І на воді гусиний крик. Години
Дождати годі. Ти також згорів.
...............................................
(12.10.1961 , озеро Кисегач)