Как в звездном небе музыка звонка!
Ручей звенит – в нём космос отозвался
до немоты, в которой изначался.
Многоголосая звенит река –
рассветов, грусти, щебета, тумана –
вся красками и зовами полна.
Дорога исчезаний! – Вот она
стезя рождений и тропа обмана.
Ведь, подневоленный, не приютишь
души, что ожидала у порога
знаменований. Шлёт их нам дорога
в изломах доли. Тишь. И тиши тишь.

-------------------------------------------------------
В переводе сделана попытка переложить на
русский индивидуально-авторские слова Стуса.


Оригинал

Бринить космічна музика струмка,
неначе ним усесвіт обізвався
до німоти, з котрої прозначався.
І забриніла голосна ріка —
світань і туги, щебету й туману,
одмитих барв, притлумлених волань.
Оце ти й є, дорого почезань,
стежо народжень і тропо омани.
Бо, одволоданий, не прихистиш
душі, що зупинилась при порозі
назнаменовань, при сліпучім розі
заломів долі. Тиша. Тиші тиш.