Як насіла на тебе хмара...


Як насіла на тебе хмара,
а вже ти її й не здирав,
і не бачив залітних заграв:
по життю я тобі не пара...

Ти не парубок, то й не пара я,–
поринаєш по самі вінця,
ой, не пара я, просто парія,
відчуваєш? Аж до мізинця.

А на ньому перстеник місячний
чоловіка мого незбувного,
незабутого-непересічного,
аби ти його... не забув... його...

Як колиску тобі я ладила
усі роки від його втечі,
щоб дібрати латаття злагоди
або стріти когось надвечір...

Бач, не стрілося, бач, не здибалось,
колисаночкою тужила
та гляділа за Дніпр на Видиби,
довго-довго усе гляділа.

Поріділо волосся пасмами,
ти не парубок, я не кралечка...
І душа моя передчасними
почуттями стреножена змалечку.

Дуже сумно, але гарно!
З повагою,
Ю.С.

Отвечаю по-русски, хотя и изучал украинский в школе города Сновска: так можно только по-украински!

Хай живеться, дихається та співається,- чи то сумно, чи веселіше, -шановна Вікторіє!

Дякую!

Вікторія, дуже гарний вірш!
"Ти не парубок, то й не пара я..." - а це діамант!

...вельми шкода... Але дуже гарно!
Мне очень нравится, а шкода потому, что проникновенно так, и печалуется героиня в местах замечательно печальных и прекрасных... Не скучаешь по Киеву еще? А махнуть туда, когда в Выдубичи сирень потечет цветом? Утром проснуться в Киеве,Погулять денек... и назад в Москву:))
+10
О.

C удовольствием прочёл Ваши напевные стихи. Творческих удач.
С уважением
Валерий