Дощ травневий.
Блискавиці.
Гуркотіння аж до зір.
За поріг простяг правицю
Всім громам наперекір.
Спалахнуло раптом серце
Чимось вищим від заграв.
На долоню я озерце,
Наче срібло, назбирав.
Не розхлюпуючи, ніжно
Тим дитятком теплих злив,
Що з життям моїм суміжне,
Іншу руку змолодив.
І струмки до ліктя... й нижче...
Прокотились по мені,
Змили до кореневища
Всю пилюку клопітні.
Ось воно - з хмарин і з даху
Срібло плідної води.
І грозою руки пахнуть,
Хоч насіння
В них клади!