(см. также   Ще й до жнив не дожив (2))

И до жнив не дожил,
в поле жита не жал,
не терял, не хранил.
И не жил, и не жаль.
Смутных протожеланий
людская межа:
те напасти со счастьем
давно на ножах.
Беззапретно любить
мне заказано в край,
а узнал бы ты, мир
очень много добра.
Смертью полнятся очи.
Застывши душа
и вредит, и пророчит:
тебе кунтуша
не иметь уж довеку,
а черный бушлат –
он как мать, и отец,
как жена, и как брат.


Оригинал


Ще й до жнив не дожив,
ані жита не жав,
не згубив, не лишив.
І не жив. І не жаль.
Тьмавих протобажань
заповітна межа:
ці напасті зі щастям
давно на ножах.
Безборонно любити
заказано край,
а зазнав би ти, світе
великий, добра.
В смерть задивлені очі.
Отерпла душа
і навчає, і врочить:
тобі кунтуша
вже довіку не мати,
а чорний бушлат —
він як батько, і мати,
і дружина, і брат.