Татьяна Аинова. Но что толкает на измену... (на украинский)

***
…Та що підштовхує до зради
диктату боргу і резону?
То зблиски, шурхіт, лопотіння,-
не чутно зблизька їх – і край,–
і глянеш, як на сцену, раптом
на споглядальність горизонту
і на земного неба тління,
де небо райське прозира.
.
І тихим полум’ям піднятий,
блукаєш в заходу тенетах.
Усе завулками, дворами –
там за кіно життя справжніш.
Там скарб зарито в кожній хаті,
а на хресті простої рами
сто років дивиться з портрета
розп’ята юнка у вікні.

Ідеш і геть не помічаєш,
що гримають, як двері, роки.
Ідеш – і тінь твоя по стінах
твою малює щиру суть.
В тобі упевненість пророка,
що не породження відчаю
твоя мета, така доцільна,
як до Тибету довга путь.

А ноги човгають пристало.
А замість сонця – тьма криниці,
а з пагорба, вся перегнувшись,
повзе берізка, наче глист.
І тінь твоя давно відстала.
І хтось позаду, як годиться.
І розумієш, озирнувшись,
що він – сухий кленовий лист.


Оригинал.

* * *

...Но что толкает на измену
диктату долга и резона?
Какой-то отблеск, шорох, лепет,
неразличаемый вблизи, -
и вдруг посмотришь, как на сцену,
на отрешенность горизонта,
где ткань земного неба тлеет,
и небо райское сквозит.

И, тихим пламенем ведомый,
пойдешь блуждать в сетях заката.
Все переулками, дворами -
там жизнь желанна, как в кино.
Там древний клад под каждым домом,
а на кресте оконной рамы
живая девушка распята,
сто лет глядящая в окно.

Идешь, идешь, не замечая,
что годы хлопают, как двери.
Идешь - и тень твоя по стенам
рисует повесть о тебе.
И ты уже почти уверен,
что некой цели неслучайной
ты достигаешь постепенно,
как залезают на Тибет.

А ноги шаркают устало.
А вместо солнца - тьма колодца.
А из пригорка, изогнувшись,
ползет березка, точно глист.
И тень твоя давно отстала.
И кто-то легкий вслед крадется.
И понимаешь, оглянувшись,
что он - сухой кленовый лист.

Виктория Шпак, поэтический перевод, 2007

Сертификат Поэзия.ру: серия 1025 № 55455 от 12.09.2007

0 | 1 | 2246 | 26.12.2024. 04:59:31

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []