- Милый, может, не умерли мы ещё?
Только странно, трава проросла сквозь плечо…
Только вот у тебя в уголке у рта
Зацвели незабудки вчера с утра.
Слышишь, бьётся сердце твоё в груди.
- Обозналась ты, пароход гудит
И плывёт по реке, что меж нами течёт,
Омывая твоё и моё плечо.
- Может, живы мы, ведь вздымается грудь.
- Это просто песок осыпается чуть,
Это ветер и воды размыли его,
Мы с тобою уходим в него...
сквозь него…

Перевод на украинский Валерии Богуславской

РОЗМОВА
– Милий, може, і не померли ми ще?
Тільки дивно, трава проросла крізь плече...
Тільки от у тебе в куточку рота
Квітнуть незабудки – не було їх доти.
Чуєш, б’ється серце в грудях у тебе.
– Помиляєшся, то пароплав пливе попід небом,
Проминає рікою, що між нами тече,
Омиває твоє і моє плече.
– Може, ми ще живі, бо здіймаються груди...
– Ні, пісок осипається, нас він не збудить.
В нім водою і вітром підточена вісь.
Ми удвох шарудінню його піддались,
Ми крізь нього – наскрізь...