Так зимно, холодно мені;
Спливає вересень, спливає
Неначе у страшному сні,
І сил прокинутись немає…

Немає – раз і назавжди.
Немає – сум і порожнеча.
Лиш тількі хвилі на воді,
Лише тягар важкий на плечі.

Нема, не буде… Ні, не так!
Вірші стають перед очима.
Пішов з життя поет-дивак,
Життя потік його не втримав.

Пішов, лишивши по собі
Самі вірші, а більш нічого.
Він жив постійно у журбі,
І захлинувся… Випадково.

Втонув поет, але П’єро*
З його вірша, створіння хворе,
Шукає правду і добро,
Весь час вдивляючись у море.

І Чінгіз-хан на віслюку,
І Тарас Бульба на жар-птиці
Лишились тут, хай тобі спиться
Під тихий плескіт у ставку.

Годиник став, скінчився час.
Все по нулях, та десь, я знаю,
Читаєш ти “Еклізіаст”
І дивишся з-за небокраю.


*Тут і далі персонажі та образи з віршів Олега Гріценко