
* * *
Не ругаю я земли чужие, —
Солнце каждой дано стране.
Только где бы за морем ни жил я,
Беларусь моя, снишься ты мне.
Так я жаждал — слеза закипала,—
Чтобы к сердцу хоть на денёк
Приплывали жалейка Купалы,
Богдановича василёк…
Это всё, безусловно, не ново.
Да и надо ли вам новизны,
Поле отчее, мамино слово
И в гнезде аистиные сны?
Разве души свои не лечим
От бездомных и свар, и невзгод
Самым ясным и самым вечным,
Что столетья берёг наш народ?
И куда бы ни шёл я по жизни,
Травам полоцким вслед шелестеть…
Если петь не смогу об Отчизне,
Так зачем вообще тогда петь?
Генадзь Бураўкін
* * *
Я не ганю землі чужыя, -
Хай іх сонца не абміне.
Толькі дзе б за морам ні жыў я,
Беларусь мая снілася мне.
Так карцела - сляза закіпала, -
Каб да сэрца хаця б здалёк
Прыплывалі жалейка Купалы,
Багдановічаў васілёк...
Гэта ўсё, безумоўна, не нова.
А ці трэба, каб новым было
Поле бацькава, матчына мова
І над хатай буслова жытло?
Хіба душы свае не лечым
Ад бяздомных бядот і згрызот
Самым простым і самым вечным,
Што пранёс праз вякі народ?
І якія б шляхі ні схадзіў я,
Кліча полацкая сенажаць...
А калі не спяваць аб Радзіме,
Дык навошта наогул спяваць?
1979
Комментариев пока нет. Приглашаем Вас прокомментировать публикацию.