Не раз к кресту Господь наш был прибит.
Впервые на Голгофе пригвоздили.
От смерти умер, может – от обид,
о жизни не кручинясь, в самом деле.
А после был распят на полотне,
и в гипсе, и в граните, в парагоне.
Потом его распяли и во мне,
и в целом свете, всюду, всесторонне.
Запили кровью плоть, прикрыв глаза.
Год-два ещё, десяток ли, до века?
Из-под полы сбывали образа,
и умереть мешают человеку.
Куда пойду? В какую глухомань?
Где признаки Земли Обетованной?
Теперь казармой стала Гефсимань,
и все народы схожи с рваной раной...



  Ісус Христос розп’ятий був не раз.
   Там, на Голгофі, це було уперше.
   Умер од смерті, може,– від образ,
   і за життям не пожалів, умерши.
   А потім розп’яли на полотні,
   у мармурі, у гіпсі і в граніті.
   А потім розп’яли його в мені,
   і розп’яли на цілім білім світі.
   І тіло з’їли, кров’ю запили.
   Ще рік, чи два, чи десять, чи довіку?
   І продавали образ з-під поли,
   і не дають умерти чоловіку.
   Куди піду? Куди тепер піду?
   Де на землі Земля Обітована?
   Казарми в Гефсіманському саду,
   І всі народи – як розкрита рана…