
Среди багряно-золотого торжества,
Где вербы долу ветер гнёт прилежно,
Венки сплетала в позолоте нежной
И с клёнов сыпалась осенняя листва…
А пожелтевшие над озером кусты
Печалью веяли средь радости весёлой;
Теряли бусины с туманного подола,
Цветам душистым не давая здесь остыть.
Так мысли исчезали в бездне водной,
Потоком воли возрождённые сегодня, —
Плывут вослед за песней родников.
И в сердце радостном под звонкие аккорды
Нам пишут дни историю веков,
Колышут смутное отважно, буйно-гордо.
САНЕТ
У цвеце восені пунсова-залатым,
Дзе вербы гнуцца пад ветрамі да долу,
Плялі вянкі у прозалаці кволай
І асыпаліся кляновыя лісты…
А па-над возерам пажоўклыя кусты
Журбою веялі у радасці вясёлай;
Гублялі пацеркі з туманнага прыполу,
Каб кветкам водарным у багне не астыць.
Так думкі канулі у жвірыстым прадонні,
Струменем-волею абуджаныя сення, —
Плывуць удаль за гоманам крыніц.
І ў сэрцы, ўзвіраным пад звонкія акорды,
Вякоў гісторыю нам пішуць дні,
Калышуць цьмянае адважна, буйна-горда.
1921
Надежда, здравствуйте.
Удачный перевод. Спасибо.
Стихотворение это не помню. Заметила хороший ряд: журба, пацеркі, водарныя, багна, жвірысты, струмень, узвіранае, цьмянае.
Сохранила сонет, приглядываюсь.)