Принаймні, ми навчились воювати,

Серцями рушить ненависть та жах...

Стирчать по селах кособокі хати,

Журба та розпач по сумних містах.

Нема любові, тільки щем та туга,

Та безнадія, мов бур'ян, зросла...

По кабінетах сірість недолуга

Як пліснява, оточує крісла.

Та й інший люд не хоче працювати,

А тих, хто вміє – залишилась чверть...

Тож роздамо набої та гранати,

Бо хоч вбивати навчені тепер.

Козаче, вір – наступить мить яскрава,

Не перешкодить їй обставин збіг,

І Україна стане наддержава!!!

Якби ще й я повірити в це зміг...