Принаймні, ми навчились воювати...

Принаймні, ми навчились воювати,

Серцями рушить ненависть та жах...

Стирчать по селах кособокі хати,

Журба та розпач по сумних містах.

 

Нема любові, тільки щем та туга,

Та безнадія, мов бур'ян, зросла...

По кабінетах сірість недолуга

Як пліснява, оточує крісла.

 

Та й інший люд не хоче працювати,

А тих, хто вміє – залишилась чверть...

Тож роздамо набої та гранати,

Бо хоч вбивати навчені тепер.

 

Козаче, вір – наступить мить яскрава,

Не перешкодить їй обставин збіг,

І Україна стане наддержава!!!

 

Якби ще й я повірити в це зміг...

Олег Озарянин, 2016

Сертификат Поэзия.ру: серия 1027 № 120101 от 20.05.2016

2 | 4 | 1276 | 18.12.2024. 20:39:13

Произведение оценили (+): ["Сергей Дунев", "Александр Купрейченко"]

Произведение оценили (-): []