Елена Телига (1906 – 1942). Стихи

*   *   *  

Сегодня каждый шаг отзвучивает вальсом.  
Не студит ветер губ – согрелся возле них.  
И радостно моим подвижным тонким пальцам
Притронуться к цветам, коснуться рук других.  

И нет тебя, и нет... Но в сердце смех искрится,
Шампанским брызнет он, прохожих окропив!
В чужих глазах огонь, вокруг сияют лица,
И властвует над всем сегодня мой порыв.

Любовь моя – тебе. А это лишь крупицы:  
С ветвей слетевший цвет! Игристое вино!  
Душа затворена – и счастье в ней томится,  
Зажатое в тиски, ломает их оно,  

Чтоб щедро одарить своим избытком тайным:  
Кому-то звонкий смех, кому-то просто взгляд.
Вот так приходит миг, когда к ногам случайным
С рассыпавшихся бус жемчужины летят.

 

*  *  *  

Ночь была мрачна, и ветер где-то  
Струны рвал, неистово играя.  
В темноте до самого рассвета
Горький яд отчаянья пила я.  

А под утро взгляд мой помертвевший
Знак нашёл, отчётливый и зримый:  
На земле, на небе мрак истлевший
Обнажил разлом неустранимый...  

Но в душе, как день бесплотно-серый,  
Радость – невесома, бледнолица, –  
Просыпалась, новой полня верой:
Ничему на свете не молиться.    
 

МУЖЧИНАМ

Не выковать нам слов из стали закалённой,
Да и перо рука не сменит на копьё.
Мы женщины. У нас душа – родник бездонный,
«Мужайся» и «крепись» вы пьёте из неё.

«Мы верим, вы сильны» звучит не мощным гимном –
В тепло журчащих слов мы нежность облекли.
Ведь скоро день придёт – и вы в тумане дымном,
Как стая вольных птиц, исчезнете вдали.

Ещё не грянул бой, не слышен гул набата –
Уже вы на ногах. И мы в последний раз
Всё, что дарует жизнь, всё, чем она богата,
Как медоносный сок, собрать спешим для вас.

Дерзайте же! Ваш долг – из кремня высечь пламя!  
А мы, вам в души влив животворящий свет,
Не сетуя, без слов отправимся за вами –
Пусть даже и на смерть пойдём за вами вслед!

ЧУЖАЯ ВЕСНА
https://poezia.ru/works/138687

ВЗМАХНУТЬ РУКОЙ! И ВЫПЛЕСНУТЬ ВИНО!

https://poezia.ru/works/110049

(с украинского)  

Оригиналы:

 
Олена Телiга (1906 – 1942)

*   *   *

Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом.
Не студить вітер уст – зігрівся коло них.
І радісно моїм тонким, рухливим пальцям
Торкатись інших рук і квітів весняних.

Тебе нема, нема... Та в серці сміх іскриться,
Ось він стрільне в юрбу, мов золотий шампан!
В чужих очах вогонь, привітом сяють лиця,
І кожний мій порив – сьогодні владний пан.

Любов – лише тобі. А це її уламки,
Це через край вино! В повітря квіт дерев!
Це щастя, що росте в тісних обіймах рамки
Закритої душі і рамку цю дере,

Щоб зайвину свою розсипати перлисто.
Комусь там дотик рук, комусь гарячий сміх.
Ось так приходить мент, коли тяжке намисто
Перлинами летить до випадкових ніг.

*   *   *

Ніч була розбурхана та тьмяна,  
Вітер грав і рвав пом’яті струни,  
Я пила самітньо аж до рана  
Темну розпач – найгіркіший трунок.

А під ранок, зором помертвілим  
Розгорнувши спопелілий морок,  
Віднайшла я ненаправний вилом  
На землі, на небі і в простораx…

Та в душі, як день слабий і сірий,  
Прокидалась втіха блідолиця,  
Щоб навчать її своєї віри:  
У житті нічому не молиться.

МУЖЧИНАМ

Не зірвуться слова, гартовані, як криця,
І у руці перо не зміниться на спис.
Бо ми лише жінки. У нас душа криниця,
З якої ви п’єте: змагайся і кріпись!

І ми їх даємо не у залізнім гимні,
У сріблі ніжних слів, у вірі в вашу міць.
Бо швидко прийде день і у завісі димній
Ви зникнете від нас, мов зграя вільних птиць.

Ще сальви не було, не заревли гармати,
Та ви вже на ногах. І ми в останній раз
Все, що дає життя іскристе і багате,
Мов медоносний сік, збираємо для вас.

Гойдайте ж кличний дзвін! Крешіть вогонь із кремнів!
Ми ж радістю життя вас напоївши вщерть –
Без металевих слів і без зітхань даремних
По ваших же слідах підемо хоч на смерть!

Валентина Варнавская, поэтический перевод, 2014

Сертификат Поэзия.ру: серия 1500 № 108222 от 27.10.2014

1 | 0 | 1939 | 18.11.2024. 00:42:45

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []