В.Стус. ЗЕМЛЕ РІДНА

ЗЕМЛЯ РОДНАЯ!

Ударил гром – и воссияло всё.
Свернулась ночь светящимся сувоем,
И тихо стало, словно перед боем,
Уже рассвет не день – а смерть несёт.
Земное – рвётся в глубь, чтоб жизнь сберечь,
Не веруя ни в небеса, ни в ночи.
Ослепли звёзды и ослепли очи.
Как приговор над миром вырос смерч.
В мольбе напрасно ветви простирал
Лес чёрный к небу – тщетные усилья.
Сочились кровью горизонта крылья,
День умер, подломив колени – пал,
Как мальчик. Первоцвет закрыть успел
Ребячьи глазки. А деревья дружно
Зажглись свечами. Быстро отгорел
Последний день. И нового – не нужно…
Эй, люди! Человечество! Твой шлях
Тень перекрыла твоего же роста!
И жить так просто, и погибнуть просто
В неугасающих любви огнях.
В сердцах людей вскипел вулкан такой,
Как будто ум цветёт в горящих брызгах.
Летит планета! Полыхают искры
Кровавым нимбом гибели людской!




Оригинал

ЗЕМЛЕ РІДНА!

Ударив грім — і спалахнуло все.
Згорнулась ніч прозореним сувоєм,
І тихо стало, наче перед боєм,
І замість дня світання смерть несе.
Усе земне занурюється вглиб,
Зневірившись і в небові, і в ночі,
Осліпли зорі, і осліпли очі,
Проріс, мов вирок. Смерчем виріс гриб,
Даремно вгору чорний ліс простер
Окляклі руки. В сивому просторі
Кривавлене крило волочить обрій
І день, зломившись у колінах, вмер,
Упав, мов хлопчик. Пролісок закрив
Свої дитячі вічка. Вже дерева
Горять свічками. Скоро відгорів
Останній день. І ранку вже не треба.
Людове! Люде! Людськосте! Твій шлях
Перепиняє тінь твойого ж зросту!
І жити просто, і загинуть просто
В любов'ю випромінених вогнях.
Вулканами людські димлять серця,
І навіть розум квітне в жовтих блисках.
Планета в леті! І пашіють іскри
Рудого німбу — людського кінця!

Александр Купрейченко, поэтический перевод, 2013

Сертификат Поэзия.ру: серия 1181 № 102862 от 29.12.2013

0 | 3 | 1945 | 18.12.2024. 17:02:51

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []