В.Стус. Знову друзів додому веду

Снова в дом я друзей приведу –
полуистинных, полузнакомых.
Вон – расселись на житной соломе,
там, на солнце трипольском, в саду.
Невесёлую песнь заведу,
лишь надвинется ночь и прохлада.
Как назначено нам, так и надо –
не брани ж своё горе-беду.
А как вспомнится прошлое – хвощ
вдруг качнётся под чьей-то рукою.
Славно так! Хоть и над головою
целосветный сбирается дождь.
Задымится навар в казанке,
сытный дух разольётся под небом,
мы наварим ушицы и с хлебом
похлебаем её в холодке.
Лука нет, чёрт, – попробуй, добудь,
вот и нечем нам кушанье сдобрить…
И ни жить – недостанет, ни сдохнуть,
даже вольно дышать – позабудь!
Соли, хлебу, водице будь рад,
ночь и день – под грозою стозорой,
и душе полусонной и хворой
лишь осталось податься назад.
…Чесноком вкус добавим коржу –
вот и кончится жизни оскома.
Золотистая пахнет солома.

И – течёт струйкой кровь по ножу.



Оригинал

Знову друзів додому веду —
напівщирі, напівнезнайомі.
Повсідались на житній соломі,
на трипільському сонці в саду.
Потім пісню сумну заведу,
як пітьмою укриє крайнеба.
Як судилося нам, так і треба —
упізнай у собі галайду.
А насунуться спогади — хвощ
під чиєюсь хитнеться рукою.
Ой і хороше! Над головою
цілосвітній збирається дощ.
Запарує вода в казанку.
Обібравши картоплю і рибу,
ми наваримо юшки — і з хлібом
посьорбаємо в прохолодку.
Що то шкода — цибулі чортма
і не буде чим-небудь затерти...
Ані жити немає, ні вмерти,
ані вільно дихнути нема!
Тільки сіль, і вода, і житняк,
і світанок, і ніч, і стозора
небезпека, і сонна і хора
ця душа — вирушає успак!
…Часником натираєм коржі —
от і збилась життєва оскома.
Золота припахає солома.

І — пороснула кров по ножі.

Александр Купрейченко, поэтический перевод, 2013

Сертификат Поэзия.ру: серия 1181 № 101578 от 18.10.2013

0 | 1 | 1811 | 18.12.2024. 16:45:25

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []