В.Стус. Нехай горить трава по осені

Пускай горит трава по осени,
пусть чёрные дымят поля,
но только та ж – палитра просини,
тот горизонт, и та земля.
Огнём холодным занимается,
задумчив воздух, как вода.
Но ведь недаром сердце мается,
когда заволновалась даль.
Не зря ведь звону колокольному
вслед – ворона раздался крик.
Пути покорствуй подневольному,
хоть ты сгибаться не привык.
Живой – живым, конечно, тешится,
живой не думает про смерть.
Вон тонкий месяц смотрит, свесившись,
в последней четверти, на твердь.
Пусть наседает мир на горло,
толчётся ночь, как Марк в аду,
мечты, теней высоких сполохи
за окнами мне звёзды ткут.
Так пусть горит трава по осени,
пусть чёрные дымят поля,
но снова будет в утра росные
грустить смиренная земля.
-276-




Оригинал


Нехай горить трава по осені,
хай чорні димляться поля,
та тільки ж та палітра просині,
і обрій той, і та земля.
Холодним полум'ям займається
повітря мрійне, як вода.
Не надаремне серце мається,
коли завирувала даль.
Не марне дзвону вечоровому
вторує вороновий крик.
Скорись дорозі уготованій,
хоч і коритися не звик.
Але живий живому тішиться,
живий не думає про смерть.
По ярій вечора доріжці
йде місяця остання чверть.
Хай світ насів тобі на горло,
проклятим Марком бродить ніч —
високі тіні, мрії, пориви
мережать зорі у вікні.
То ж хай горить трава по осені,
хай чорні димляться поля —
але ще буде в ранках росяних
журитись благісна земля.

Александр Купрейченко, поэтический перевод, 2013

Сертификат Поэзия.ру: серия 1181 № 99866 от 30.06.2013

0 | 0 | 1690 | 23.04.2024. 15:49:04

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []