Попробуй мысли сентября прочесть
трепещущие в золотистой думе:
то, что пригрезилось в весеннем шуме,
ждёт до сих пор принять благую весть.
Твоих надежд осенний листопад –
как стая птиц, метнувшаяся к югу.
Лишь веру слушай – вздорную подругу,
что предаёт и любит наугад.
На кроны молодых осин падёт
небесный гул – разбуженные звуки
немых высот. Заломит тополь руки –
не стало сил ему уйти в полёт.

-254-


Оригинал

Послухай вересня — і він повість
у миготливо-золотій задумі:
те, що в веснянім виснилося шумі,
іще й подосі жде на благовість.
Спадає листя — і твоє ждання
мов перелітний птах, пірветься в вирій.
З усіх коханок дайсь єдиній — вірі,
що зраджує і любить навмання.
Бо вже верхів’я молодих трепет
напризволяще наслухає гуки
німих висот. Тополя ламле руки —
їй сил нема — пірвати тіло в лет.