Ты Богородицей пречистой мне
являешься, лишь закрываю очи,
вокруг же – злобные парсуны волчьи
пугают сонную тебя во сне.
И даже мысленно не прикоснусь
к тебе, родная, ты за краем света,
подобно ландышу в преддверьи лета,
доверилась обманчивому сну.
Мечтательна, с покорностью во взоре,
не зная – где сама, а где твой свет,
то в мыслях создала, чего ведь нет,
и не придёт ни в радости, ни в горе.

-203-


Оригинал

Ти, наче Богородиця, мені
ввижаєшся, лише склепляю очі,
а довкруги страшні парсуни вовчі
колошкають і сонну уві сні.
А часом я вже й спогади жену
про тебе, рідна, що на окрайсвіті,
немов конвалія у передлітті,
хапливому довірилася сну.
І так у мрінні, тиші та покорі
не знає, де то світ, а де сама,
і вимріяла все, чого нема,
однакова і в радості, і в горі.