О, как хочется голову мне оторвать…

Эх,
хотя б пару строк…
Но…
Ещё омерзительней лени –
непролазная грезь,
тремор рук
и сквозняк в голове,
так что букв не видать…

А в тумане…

Мысль единственная-
как тобою, змея подколодная, был я обут,
нет, об… му…
Обменён…
Да…
Обманен!

Ах, ну, как же, нет, как же со мною случилось всё это,
и зачем, ну, зачем, унесла вместе с телом своим ты…
Ту, бутылку последнюю, “тьма твоя мать”

О, как хочется голову мне оторвать…

Не твою…

А свою…

От подушки…

И хотя б пару строк…

Только так,
только так и смогу я спастись
от злосчастной любви
и запоя…

* * *

Чудасії. Як же, як же, довбешку мені б відірвати…

От, хоч, пару рядків!
Але…
Гірше за лінь в непролазній багнюці -
тремор рук…
Протяг у голові,
так,
що букви тремтять.
А в дурмані.
Лише думка остання -
про те, як тобою, змія підколодна…

У своїй у пустелі і був я озутий,
…об …му.
Тьху…
Обдурений був я тобою
І нема мені спокою, бо…
Разом з тілом своїм
затаскала ти, пляшку останню…

От, щоб - “тьма твоя мать”.

І тепер,
ох, як хочеться,
хочеться зараз
…довбешку мені відірвати…

Не твою.
А свою.
Від подушки…

І, хоч пару рядків про кохання пречисте
та долю збагненну…

Лише так зможу я врятуватися
від…
Від любові твоєї злощасної
І…

Від запою.

Запою…

За-по-ю!!!

Ицхак Скородинский, 2010

Сертификат Поэзия.ру: серия 1014 № 82331 от 03.09.2010

0 | 1 | 2098 | 20.12.2024. 01:59:09

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []