Дубрава, явлена рассветом,
заговорила разноцветно
дороги, как клинки у шпаг,
залил огнём – Господь ли, маг?
Чьи тени там из сонной дали
на синь озёрную упали?
И где твоя меж те́ней тех?
Что ж, угадать – наверно грех?
Тень первая почти бесцветна –
убога и едва приметна,
вторая тень – свой супостат
идёт путём своих утрат,
а третья, силу набирая,
даль хмурым оком озирает,
где роща, явлена рассветом
заговорила разноцветно.

-179-





Оригинал

Світанням явлена діброва
заговорила кольорово,
дороги, ніби леза шпаг,
залив вогнем — Господь чи маг?
А що то за похмурі тіні
тріпочуть на озерній сині?
І де твоя промежи них?
Чого розпізнавати — гріх?
Оця, найперша, ледь помітна —
така убога і маркітна,
а друга, власний супостат,
іде тропою власних втрат,
а третя набирає моці
і далину тримає в оці,
де ранком явлена діброва
заговорила кольорово.