На той разящей высоте,
где снег и белое сиянье
небес ослепших. Там, где небо
не опускается на дол,
а все живое воздымаясь
стремится вырваться за край
души, все то, что жаждет выси,
чураясь жизни, в миг один
запало в душу мне. А свет
тихонько дребезжит разбитым
фарфоровым лазурным жбаном.
Как больно свет небес щемит!



Оригинал

На тій сліпучій висоті,
де тільки сніг і сніг і сяйво
небес осліплих. Там, де небо
не попускається на діл,
а все живе росте горою
і прагне вийти понад край
душі, те все, що прагне висі,
життя цураючись, умить
мені запало в душу. Світ
легенько деренчить розбитим
блакитним дзбаном порцеляну.
Як сяйво болісно щемить!