В.Стус. Вже тридцять літ

Ну, вот и тридцать. Как рубцов на дереве,
иль – как на теле шрамов. Эти годы –
уже полвека жизни. Лучших лет.
И ни черта. Жизнь и не начиналась.
Вот разве так: Подолье, утро, сад,
кривая рига. На меже – петрушка,
и благовестный монастырский звон,
он будто холода добавил утру.
Я маленький. Ни мамы, ни отца.
Есть бабушка. Есть на обед – кулеш.
На ужин – грушка теплая – бабусе
даст кто-нибудь, бывало, а она
и принесет для внука. А созреют
малиновые яблоки – «цыганки»,
так столько было радости!..
Потом –
осколки, громы, полон дом людей,
стрекочут не по-нашему. Бывает,
конфету предлагают. Но бабуся...
она молчит: конфеты не бери,
ведь заругает: Не про нас конфеты.
Конфет тех я тебе не накуплюсь.


Оригинал

Вже тридцять літ — немов карбів на дереві,
немов на тілі шрамів. Тридцять літ —
оце піввіку вже. Найкращих років.
І ні чорта. Життя не починалось.
Хіба що так: Поділля, ранок, сад,
старезна клуня. На межі — петрушка
та благовісні монастирські дзвони
гудуть і холоду до ранку додають.
І я малий. Ні батька, ані матері.
А є бабуся. Ув обід — куліш.
Надвечір — тепла грушка — хтось бабусі
буває подарує, а вона
онуці й принесе. А як достигнуть
червоні яблука (їх циганками звуть),
то стільки маю радості!..
А потім —
громи, осколки, повна хата люду,
джергочуть не по-нашому. Буває,
цукерку подарують. А бабуся
мовчить: цукерки не бери,
бо лаятиме: Не про нас цукерки.
Цукерок я тобі не накуплюсь.

Александр Купрейченко, поэтический перевод, 2009

Сертификат Поэзия.ру: серия 1181 № 69445 от 21.04.2009

0 | 0 | 2405 | 18.12.2024. 17:03:16

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []