Побитый оспою, осенний чёрный пруд,
как антрацит видений, камень крика,
глазами люциферовыми блещет.

Хмельная бездна ластится к ногам.

И будущего воронье взлетает
кроваво, острокрыло из нее
на синь, на лес высокогорлых сосен,
на голову пропащую мою.

Глаза охрипшие сошлись в один,
едва входящий в череп и похожий
на пруд вот этот черный.
                            Бесприютный,
сквозные ветры чувствуешь в душе!?



Оригинал

          НАД ОСІННІМ ОЗЕРОМ

Цей став повісплений, осінній чорний став,
як антрацит видінь і кремінь крику,
виблискує Люципера очима.

П'янке бездоння лащиться до ніг.

Криваво рветься з нього вороння
майбутнього. Летить крилатолезо
на утлу синь, високогорлі сосни
і на пропащу голову мою.

Охриплі очі збіглися в одне —
повторення оцього чорноставу,
насилу вбгане в череп.
                            Неприхищенний,
а чуєш, чуєш протяг у душі!?