В сознании на самом дне,
как звездочка в кринице,
она является ко мне
и светит и святится.
Из мглы, из глуби забытья,
из горя злой разлуки
вернется, как из пражитья,
заламывая руки:
такой пригожий день стоит,
бел-свет такой пригожий,
а тут лишь стены и гранит,
заборы, огорожи.



Оригинал

Самого спогаду на дні,
як зірка у криниці,
вона з’являється мені
і світить і святиться.
З імли, із глибу забуття,
з великої розлуки
вертає ніби з пражиття
і ламле білі руки:
такий же гожий білий світ,
біл-світ такий же гожий,
а тут лиш мури і граніт,
паркани й огорожі.