Ждать – как терять. А ты – пунктир смертей
души живой, оставив ожиданья,
вглядись смелей во тьму существованья,
что и не возведёт на нас очей.
Что стоишь ты без всех твоих личин,
живых агоний, что хотят с тобою
играться в жмурки? Спрячься – за бедою,
проклятым веком… Мало ли причин?..
Что стоишь ты, утратив мишуру,
что, как кольчугу, боль твоя надела?
Душа из твоего уходит тела,
поспешно в теле делая дыру.



Оригинал


Ждання - витратне. Ти - пунктир смертей
душі живої. Спекайся чекання
і глянь відважно в померк існування,
котре на нас ані зведе очей.
Чого ж ти варт без рятівних подоб,
живих конань, що в піжмурки з тобою
хтять гратись? Прихистись — бідою,
прикрий добою свій порожній лоб.
Чого ж ти варт, згубивши машкару,
що панцирем холодним біль студила.
Тепер душа втікає твого тіла,
спрожогу в тілі роблячи діру.