В.Стус. І клекотіли хвилі...

Клокочущие волны… Ночь черна,
и звезды мегатонные прогнули
ее во тьму кромешную, что пахла
и травами морскими и вином.
Головотелый – нет ни рук, ни ног –
держался я на вытянутой шее,
ихтиозавр двадцатого столетья,
и солнце-свет высматривал из тьмы
бессонницею вечной воспаленным,
в стихии этой исступленной в край,
раскрытым оком. Вот существованье,
где изменились и земля и небо,
и явь и сон, надежда и печаль,
где целый свет укрылся в свой тайник,
вот ты, надежда жаждущей души.
Ау – кричу, взываю, но – ни звука,
эй, люди, человечество – ау.
И волны шелестят, и гнется небо,
его внезапно – Бог пробил мечом.
Удар. Удар. Еще один. Удар –
втяни заждавшуюся шею в плечи,
спрячь, испугавшись громовых раскатов,
стогорлый крик в морской бездонной толще.




Оригинал


І клекотіли хвилі... Чорна ніч,
прогнута мегатонними зірками,
хилилася до теміні морської
і пахла водоростями й вином.
Уводноголову – ні рук, ні ніг –
тримався я на видовженій шиї,
іхтіозавр двадцятого століття,
і сонця-світу з пітьми виглядав
запаленим од вічного безсоння
і збожеволілої вкрай стихії
розкритим оком. Ось воно, життя,
де помінилися і твердь і небо,
діяння й сон, надія і печаль,
де цілий світ пішов до себе в сховок,
ось ти, надіє спраглої душі.
Агов – кричу, а видає – німую,
людове, люде, людськосте – агов.
І хвилі шамотять, і никне небо,
і раптом – небо Бог продер мечем.
Удар. Удар. Іще один. Удар –
ховай, нахарапуджений огромом,
заждалу шию в плечі. Заховай
багатогорлий крик в морській безодні.

Александр Купрейченко, поэтический перевод, 2008

Сертификат Поэзия.ру: серия 1181 № 61968 от 23.05.2008

0 | 0 | 2726 | 18.12.2024. 17:11:42

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []