В.Стус. Розспіваний сніг…

Искрящийся снег, знаки лыжных полос, чуть приметных…
Вспорхнули с рябин, крови красной под цвет, снегири.
Как розово-рыжие лисы – в окошках рассветных.
Но ты не вставай и горячие слёзы утри.
О, как далеко прорезается след этот лыжный
за чёрные сосны, за синий, весь в инее бор.
Там раньше бродили мы, рвали осеннюю пижму.
Там встретили радость надежд и сомнений укор.
Ведь что я тебе – словно коршун, мелькнул незаметно,
и больше – ни слуху, ни духу. Зови – не зови, не вернёшь.
Как розово-рыжие лисы – в окошках рассветных…
Быть может, напрасно ты любишь и зря ожиданьем клянёшь.
В неведенье чёрном мой голос тебя призывает,
хоть жалким неверия духом становишься тут,
а ветер бесовский упруго крыло обдувает,
здесь издавна гадкие твари свой шабаш ведут.
Манил меня путь, что прочерчен до мест тех заветных
по снегу лыжнёй, но пропал за метелью слепой.
Как розово-рыжие лисы – в окошках рассветных…
Укрой же, бесстыжая, сном меня, краем забвенья укрой.

                                                                           (26 мая 1972)
----------------------------------------------------------------------
Стихотворение написано Стусом через 4,5 месяца после ареста.





Оригинал


Розспіваний сніг, розлінований лижами, ранній,
летять з горобини червоні, як кров, снігурі.
На шибах лисиці, рожево-руді од світання,
а ти притулись до подушки і сльози гарячі утри.
Ген-ген як погнало цю щойно прокладену лижву
за чорні за сосни, за синій морозяний бір.
Колись ми блукали там, рвали у падоли пижмо,
і довге мовчання було — солодких довір і невір.
Бо що я тобі — як коршак, надлетів і розтанув,
і вже ані чутки, ні гадки. І вже не позвеш, не вернеш.
На шибах лисиці, рожево-руді од світання,
і мабуть, задарма ти любиш, задарма чеканням кленеш.
Із чорної невіді зву я тебе — накликаю,
витаю, мов дух, спроневірений, чорний, жалкий,
а вітер відьомський напругле крило прошиває,
одвіку тут шабаш справляють почвари гидкі.
Болить мені путь. Розлінований лижами, ранній
розспіваний сніг уривається в вирві німій.
На шибах лисиці, рожево-руді од світання,
окрий мене сном, безсоромна, непам’яті краєм окрий.
                                                                           26 травня 1972

                

Александр Купрейченко, поэтический перевод, 2008

Сертификат Поэзия.ру: серия 1181 № 60785 от 11.04.2008

0 | 0 | 2592 | 18.04.2024. 15:31:43

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []