Там, где материя становится светом (по мотивам Юрия Гудзя)

Дата: 05-09-2004 | 15:54:55


1
Сначала
литеры-касанья-отпечатки
птичьих когтей на белой поверхности страницы,
вырванной из школьной тетради
нашего общего времени:
иероглифы проявленного звука,
эхо голоса, сохраненные каллиграфически,
утреннее тепло неостывшей печной золы.

Потом что-то похожее на детский рисунок:
Высокий дом, почему-то без окон,
Приоткрытые двери и надпись:
«Дом, в котором живет счастье».

Вверху над ним чья-то не совсем твердая рука
Увековечила (увекопомнила?)
Мгновенное прикосновение влажной улитки
К крылу птицы.

И в небесах – название невидимой страны,
В котором вместо украинской буквы „Ї” –
две точки (то есть время и пространство) –
как визуальная цитата моей
любимейшей (когда-то)
строки из Пауля Целана:
«Es fallt nun, Mutter, Schnee in der Ukraine...»*

* с нем. «Сейчас, мама, на Украине идет снег»

2

Когда-нибудь в той комнате, в том доме,
В той стране,
засыпанных, согретых белым пеплом
снежин, проснемся на рассвете…
хочу успеть – закончить наш рисунок:
впустить в него шум крыльев за окном,
и клекот-щебетанье-воркованье
голодных птиц, некормленых любовью.

Прошу тебя,
не открывай глаза,
не поднимай ресницы, только чувствуй:
мои уста, отдельные от тела, неслиянно
коснутся твоих влажных лепестков
трепещущих,
потом проникнут вглубь
ненасытимых
тайных
темных
тесных лабиринтов,
чтобы на взлете стать потоком света.

И за мгновение до исчезновенья
всего рисунка
мы еще услышим
почти нездешний голос за стеной:

«Если идешь по склону той Горы,
когда-нибудь увидишь море»


Юрко Гудзь «Там, де матерія стає світлом»

1

Спершу:
літери-дотики-відбитки, від(печатки)
пташиних кігтів на білій поверхні
сторінки,
вирваної зі шкільного зошита
нашого спільного часу:
гієрогліфи невидимого звуку
відлуння голосу, збережені
каліграфічно,
ранковий туск ще теплого писку

А згодом: щось схоже на дитячий
малюнок: високий будинок, чомусь без
жодного вікна, ледь прочинені двері й
надпис: "Дім у котрому живе ща
стя"
Вгорі над ним чиясь не зовсім
тверда рука у-віко-вічнила
(увікопомнила?)
миттєвий дотик вологого Равлика
до крила Птахи

А ще вище - назва невидимої країни,
в якій замість літери "і" - часопростір,
означений крапками, візуальна цитація
мого улюбленого (колись)
рядка з янгола Пауля (Целана):
"Тепер іде, мамо, сніг на Україні..."

2

...Колись, в тій кімнаті, в тім домі,
в тій країні, засипаній білим попелом
теплого снігу
ми прокинемось рано-вранці... Але
ще треба встигнути
впустити в той малюнок
пошуми крил за вікном
і туркотіння голодних (на кохання?) птахів
й моє прохання до Тебе:

не розплющуй очей
не рознімай повік: чуєш,
як вуста, вже відокремлені од мого тіла,
Твоїх торкаються вологих і тремких
пелюсток
і проникають вглиб
таємно-темних лабіринтів,
щоб десь на злеті вибухнути Світлом,

й за мить до щезнення
всього малюнка
почути тихий голос
за стіною:

"Якщо йти схилом до тієї Гори,
то, врешті-решт, побачиш море..."

Там, где материя становится светом,
в пространстве страниц Юрий и Татианна
ворожат,
переплетают свои лучи…
Чей свет у меня на ладонях?
На строках, бегущих по насту листа,
на лбу, принимающем снежины,
на ворохе голубиных крыл за окном,
на губах…
Хранители детства,
виноградари любви...