Убежище вечернее (по мотивам Юрия Гудзя)

Дата: 17-06-2004 | 00:20:58

…на столе в сумеречной комнате оставлены хлеб, недопитое вино
в глиняной кружке, не возможный в своей достоверности
и глубине нездешнего цвета апельсин…
Ближе к крестовине окна
на широком подоконнике – клетка без птицы…
Время от времени ее пустота заполняется:
кто-то забывает в ней старый будильник,
заведенный всегда на шесть утра,
розовую раковину – вместилище невидимого моря,
пасхальную деревянную писанку…
Тьма наступает неспешно.
Женщина, темноволосая свечка
стоит напротив высокого зеркала
(не зерцала – не исправляйте на «це»),
в одной руке она держит гребень,
перламутровый отливающий тускло,
в другой – яблоко,
думает: надкусить ли его
или швырнуть в отраженье чужое.
Тихо, темно…
Какое- то время ее тело еще сохраняет свеченье,
отраженное от невидимого источника света.
Предвечерняя роща – каштаны, платаны –
вброд переходят поток ее высохших слез
по летотеплому темному дальнему небу

не подглядывайте святые

в ущербе месяц головою Олоферна
Твоих раздвинутых касается колен


ХОВАНКА НАДВЕЧІРНЯ

кімната самоти пилюка божевілля
мені наснилась Ти
сумного тіла зілля
І мить причастя відчаєм кохання

...на столі, в присмерковій кімнаті залишено хліб, недопите вино
у глиняній філіжанці, неможливий у своїй достовірності
й глибині нетутешнього кольору помаранч...
ближче до хрестовини вікна,
на широкому підвіконні – клітка без птаха...
час від часу її порожнеча заповнюється:
хтось забуває в ній механічний будильник,
наведений завше на шосту ранку,
рожеву мушлю – вмістилище невидимого моря,
яйце-райце – дерев'яну писанку...
сутінь поволі густішає:
жінка, темноволоса свічка,
стоїть навпроти високого зеркала
(не виправляти на "дзе"),
в одній руці вона тримає
перламутровий гребінь, в іншій – яблуко,
думає: чи надкусити його,
чи ним розбити чуже відображення в дзеркалі...
тихо й темно...
її тіло ще деякий час зберігає в собі
слабке світіння,
відзеркалене з невідомого джерела...
вечірні дерева
очима святих непомітного споглядання
вбрід переходять потік висохлих сліз
літотеплого (поки що, поки що) неба

...у повні місяць головою Олоферна
Твоїх розтулених торкається колін




Татьяна Чеброва, поэтический перевод, 2004

Сертификат Поэзия.ру: серия 646 № 25221 от 17.06.2004

0 | 1 | 1849 | 17.08.2022. 16:51:33

Замечательно! Чтобы "прожевать" пришлось перечитать несколько раз:) Распирает запоздалая гордость за рiдну мову...
Гриша