тричі на рік
(але в жодному разі не менше)
улюблене місто
жадає від мене ягняти –
я одягаю підбори “сталевий вершник”
(з тих, що найвищі, найтонші),
іду мандрувати
тілом Узвоза.
воно –
гнучке, мов дівоче.
може тому і так дивно його пізнавати…
біля будинку 13 – хочеш, не хочеш,
ноги мають бажання
іти танцювати -
дивні київські танці.
я їх не знаю.
знають підбори.
доводиться їм довіряти.
повз – ідуть жіночки.
напевне, що лають,
згадують, грішним ділом,
мою мати…

...а у мене – сукня яскраво-червона,
наче птаха – рветься, сердешна, до неба…

…тричі на рік я танцюю,
і то так треба –
дивні київські танці.
Андріївські дзвони –
навіть вже не звертають на це уваги.