Льюїс Керрол. Полювання на Снарка (2). Переклад на українську мову

Льюїс Керрол
Полювання на Снарка

Агонитва у вiсьмох звиттях.

Звиття друге. Батькова промова

Батько був отаманом, яких вже нема:
Грiзний погляд, розумнi слова!
Було видно з обличчя, що всi недарма
Говорили: «О, вiн – голова!»

Вiн придбав найдокладнiшу мапу морiв,
Що на нiй – нiяких островiв!
I залога не мала ще кращих дарiв, -
Мапу навiть Бобер зрозумiв.

Мовив Батько-оратор: «Бреше клятий Меркатор!
Всi їх мапи - омана з оман!
Хто тi полюси бачив? Xто стрiчав той екватор?
Хто тримався за меридiан?»

«Так!» - сказали козаки. – «Цi умовнiї знаки
Заважають шукати Снарка,
Та - хвала отаману! - в нашiй мапi обману
Не знайти, бо вона – отака!»

Всi спiвали i пили - поки не зрозумiли,
Що не файно iде каботаж…
I затихли овацiї - кеп не знав навигацiї,
Лиш дзвонив i лякав екiпаж.

Вiн усiх дивував, як накази давав,
Бо був темним усякий наказ.
Ось, наприклад: «Гей ти! Це праворуч крути,
Щоб лiворуч полинув баркас!»

Кожен з них хоча б раз за гальюн брав компАс;
Так буває (сказав отаман),
Коли дує хамсин десь поблизу Мессин,
Або судно снаркує в туман.

В Батька не було сил до вiтрiв и вiтрил,
Вiн залозi питанням набрид:
«Хлопцi! Вiтер зi сходу дме назустрiч походу,
Так чому ж ми пливемо на схiд?"

Допливли вони все ж - хоч це дивно без меж -
I яким же їх стрiв суходiл?
То гора, то дiра, то крисяча нора,
Нагромадження бруду i брил.

Щоби настрiй пiдняти, кеп почав жартувати
(Анекдотiв вiн знав цiлих сiм),
Та сказала залога: «Ой, не треба, їй-богу!» -
И тодi було налито всiм.

Як залога уже прийняла по однiй -
Батько встав, трусонувши дзвiнка,
И, могутнiй, як легiнь, розумний, як змiй,
Став читати промову з листка.

«Гей, прочистите вуха, Вiтчизни сини!
Ми зумiли пройти океани..."
Тричi крикнули «Слава!» одразу вони
(Бо налили по другiй в стакани).

«Ми вже мiсяцiв купу в путi провели
(Скiльки тижнiв у кожнiм - хто зна?
Так, чотири...) – та все ж ми Снарка не знайшли.
Видно, якось вiн нас обмина.

Скiльки тижнiв до нас не доходять листи!
(Днiв у тижнi - здається, що сiм),
Та Снарка не зумiли ще з вами знайти,
Не змогли познайомитись з ним.

Отже, вивчити прошу - i це не каприз -
Те, що я вам тепер розповiм.
У Снарка тiльки п’ять найзнаменнiших рис,
Їх потрiбно вам знати усiм.

Вiн скрипить на зубах, має в’яжучий смак,
А солонiсть виволює гнiв.
Як його розжуєш - вiн свистить, як байбак,
Має запах болотних вогнiв.

А по-друге (що зробиш – такий вже вiн є),
Вiн поводить себе як не слiд:
Просить ранiшню каву, як пiвнiч проб’є,
На свiтанку з’їдає обiд.

Що по-третє? Не може вiн жарту знести,
Це для нього - рiзновид тортур.
Отже, треба без жартiв до нього прийти:
Може вбити вiн за каламбур.

Переносна вбиральня ще є у Снарка,
Там i ванну, i душ вiн трима.
Нам не може подобатись звичка така,
Бо вбиральнi у iнших нема.

Ну а п’яте - це гонор: упертий, як лях!
Двох гатункiв бувають Снарки:
Є такi, що шипiнням виволюють страх,
Є такi, що ричать, як вовки.

Вiн загроз не несе, вiн - неначе пугач,
Не страшнiше, нiж лис чи глухар.
Та буває Снарко (хоч i рiдко) – Бухач *)…»
З переляку упав Борщовар.

*) Бухач – злодiй (сленг)

У произведения нет ни одного комментария, вы можете стать первым!