Чорних віршів…

Ніколи, ніколи, ніколи!

Білобарвною хмарою линуть,

здригнувшись і сплутавшись вщент,

зграї верлібрів моїх,

що підганяються натхненно

та скипають поволі у пристрастях простору періодів своїх,

переплітаючи поривами завірюхи сенсів,

переливаючись в дзвінкий рій букв,

з яких ліплю натхненне

слово і слово, і слово…

І сплутавши клубок,

тихо тягну їх за нитку Аріаднину,

щоб сказати:

• Чорних віршів…

• Ніколи, ніколи, ніколи!