Л. Костенко. Чатує вітер на останнє листя

Осенний ветер ждёт последних листьев
от дуба стародавнего, что держит
корнями склон обрыва…
А в низину
по мокрой глине
и по травам жухлым
дым от костра цыганского вползает,
и там, за серой горькой пеленою,
перекликаются негромко люди.

Платок пятнистый – жёлтое с багряным –
им с плеч лесов осыпался под ноги.
Природа – стала схожею с цыганкой –
красивой,
темноглазой,
полуголой,
в рябиновом червлёном ожерелье,
с ореховыми бубнами в руках…




 Оригинал


Чатує вітер на останнє листя
старого дуба, що своїм корінням
тримає схили урвища…
А знизу,
по глинищах,
по збляклих травах
вповзає дим циганського багаття
і чутно — перегукуються люди
за сірою гіркою пеленою.

Строката хустка — жовте і багряне —
з плечей лісів упала їм під ноги.
І вся природа схожа на циганку —
вродливу,
темнооку,
напівголу,
в червоному намисті з горобини,
з горіховими бубнами в руках…

Александр Купрейченко, поэтический перевод, 2016

Сертификат Поэзия.ру: серия 1181 № 117180 от 03.01.2016

0 | 0 | 1201 | 18.12.2024. 17:12:37

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []