В.Стус. Жовтава більше, ніж зелена

Скорее жёлтой, чем зелёной
в свет пробивается трава.
И шепчет что-то удивлённо,
мне нужные даря слова.
Забытый и давно незваный
вдруг проявился давний день.
Поёт петух там, солнцем пьяный,
так лихо вспрыгнув на плетень.
Цыпленком жёлтым мысль стрекочет,
шныряя в травяной глуши.
Жива душа, и жить так хочет.
Но разум шепчет: не спеши.
Всё то, что грезилось так славно –
лишь сказка. Познано тобой,
что ворошат свет с тьмою – равно
мир этот одинокий твой.

-313-


Оригинал

Жовтава більше, ніж зелена,
прокільчується вже трава.
Росте і тягнеться до мене,
аби зродити ці слова.
Забутий більше, аніж знаний,
мені відкрився білий світ,
де піє півень, сонцем п’яний,
так хвацько скочивши на пліт.
А дума-думочка сокоче —
курчатком жовтим в шпориші.
Душа зродилась. Жити хоче.
А глузд шепоче: не спіши.
Все, що намріялось, — то дивна
дивниця — й тільки. Адже ти
спізнав, що сон і світ — зарівна
ворушать стебла самоти.

Александр Купрейченко, поэтический перевод, 2015

Сертификат Поэзия.ру: серия 1181 № 114242 от 15.09.2015

0 | 0 | 1200 | 18.12.2024. 17:07:57

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []